побуряковілий

ПОБУРЯКОВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до побурякові́ти.

Хряпнула хвіртка, і старий Гірчак, побуряковілий від гніву, вискочив на подвір’я (Речм., Весн. грози, 1961, 24);

// У знач. прикм.

Генерал стояв у машині, збуджений, побуряковілий (Гончар, III, 1959, 421).

Значення в інших словниках

1. побуряковілий — побурякові́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. побуряковілий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до побуряковіти. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. побуряковілий — ПОБУРЯКОВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до побурякові́ти. Хряпнула хвіртка, і старий Гірчак, побуряковілий від гніву, вискочив на подвір'я (В. Речмедін); // у знач. прикм. Генерал стояв у машині, збуджений, побуряковілий (О.  Словник української мови у 20 томах