повитиця
ПОВИТИ́ЦЯ, і, ж., бот.
Витка, без коренів, паразитична однорічна трав'яниста рослина.
Обвиваючи своїм стеблом льон, повитиця присмоктується до нього і живиться коштом рослини-живителя (з наук. літ.);
Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки (М. Коцюбинський);
Є такий бур'янець – повитиця. Її роками треба виводити! Заплететься поміж стеблами пшениці, хоч пали все (С. Журахович);
Образ Кори, яка ніби-то піднімається з-під землі навесні, підкреслено не лише ієратичним жестом рук, а й польовими квітами в її волоссі: жовтою повитицею, червоними маками та ліліями на довгих стеблах (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)