повитиця
ПОВИТИ́ЦЯ, і, ж., бот. (Cuscuta L). Витка, без коренів, паразитична однорічна трав’яниста рослина.
Обвиваючи своїм стеблом льон, повитиця присмоктується до нього і живиться коштом рослини-живителя (Захист рослин.., 1952, 364);
Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки (Коцюб., І, 1955, 17);
Є такий бур’янець — повитиця. Її роками треба виводити! Заплететься поміж стеблами пшениці, хоч пали все (Жур., Вел. розмова, 1955, 60).
Словник української мови (СУМ-11)