повірка
ПОВІ́РКА, и, ж.
1. Переклик осіб з метою перевірки присутніх.
В тюрмі почалася повірка: забриньчали швидко ключами, часто загрюкали молотками (С. Васильченко);
Їх виструнчили на плацу і після вечірньої повірки видали бойову зброю (Григорій Тютюнник);
У головах Брянського сидів телефоніст, тихо мугикаючи якісь ніжні мелодії раз у раз викликаючи когось: – “Зоря”, “Зоря”, я “Грім” – повірка (О. Гончар).
2. заст. Контролювання, перевіряння кого-небудь з метою виявлення знань.
Микосеві остався тільки закон божий та ще повірка арифметики (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)