погожий
ПОГО́ЖИЙ, а, е.
1. Ясний, теплий, сонячний (про погоду, пору дня, року і т. ін.).
Вийшов я з села ранком погожим і свіжим (Марко Вовчок);
На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі (П. Тичина).
2. Свіжий, чистий (про воду, повітря і т. ін.).
В спрагу дасть [мужик] погожої води Напитися (І. Франко);
Слабий висунувся по пояс у вікно й жадібно хапав погоже повітря (Дніпрова Чайка);
Україно, живого труда сторона, Зорі ясні, погожії, тихії води! (М. Рильський);
// перен., поет. Наповнений свіжою, чистою водою.
Клюне [горлиця] собі зернятко 1 летить, і летить До погожої криниці Й воркотить, воркотить (А. Свидницький);
// Сприятливий, попутний (про вітер).
Летить корабель білокрилий під вітром погожим... (Леся Українка);
Вічно світитиме над неозорим степом гаряче сонце і вічно колихатимуться на щедрій землі під погожим вітром важкі бронзові колоски (Д. Ткач).
3. перен. Щасливий, безтурботний, нічим не затьмарений.
З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої (М. Коцюбинський);
// Який виражає спокій, безтурботність.
Погожий погляд.
Словник української мови (СУМ-20)