погожий
ПОГО́ЖИЙ, а, е.
1. Ясний, теплий, сонячний (про погоду, пору дня, року і т. ін.).
Вийшов я з села ранком погожим і свіжим (Вовчок, VI, 1956, 229);
На схід сонця квітнуть рожі: Будуть дні погожі (Тич., І, 1957, 20);
*Образно. Комунізму дні погожі Майбутнє людству розстила (Рильський, III, 1961, 96).
2. Свіжий, чистий (про воду, повітря і т. ін.).
В спрагу дасть [мужик] погожої води Напитися (Фр., X, 1954, 52);
Слабий висунувся по пояс у вікно й жадібно хапав погоже повітря (Дн. Чайка, Тв., 1960, 108);
Україно, живого труда сторона, Зорі ясні, погожії, тихії води! (Рильський, II, 1960, 179);
// перен., поет. Наповнений свіжою, чистою водою.
Клюне [горлиця] собі зернятко 1 летить, і летить До погожої криниці Й воркотить, воркотить (Пісні та романси.., II, 1956, 139);
// Сприятливий, попутний (про вітер).
Летить корабель білокрилий під вітром погожим… (Л. Укр., III, 1952, 743);
Вічно світитиме над неозорим степом гаряче сонце і вічно колихатимуться на щедрій землі під погожим вітром важкі бронзові колоски (Ткач, Жди.., 1959, 69).
3. перен. Щасливий, безтурботний, нічим не затьмарений.
З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої (Коцюб., III, 1956, 128);
// Який виражає спокій, безтурботність.
Погожий погляд.
Словник української мови (СУМ-11)