подобати
ПОДОБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. кому, з інфін. і без дод., тільки 3 ос., безос. Відповідати певним прийнятим правилам, звичаям; годитися.
Клим не поліз у свій двір через перелаз, бо це вже не подобало голові (І. Нечуй-Левицький);
Не подобає мені пішки йти, а подобає коляскою їхати (М. Стельмах);
// Слід, треба.
– Мені подобає до тружденних зійти.., а ви зоставайтеся тут з миром (М. Старицький).
2. на кого – що, діал. Бути схожим на кого-, що-небудь.
Подобав [Іван] на ту потайну собаку, що перше вкусить, заки гавкне (Л. Мартович);
Подобала хатина на якусь закляту печеру (В. Стефаник).
○ (1) Як [і] подоба́є (подоба́ло) – те саме, що Як [і] нале́жить (нале́жало) (див. нале́жати¹).
Далеко десь, серед чужих країв, Пан на всю губу жив, У розкоші, як пану подобає (Л. Глібов);
– Це козаки з походу вертаються, – пояснив Сава Петрович. – А їх ото зустрічають, як і подобає – звитяжців (А. Головко);
Як і подобало курсистці, в неї були розумні очі, трохи іронічний вираз пісного обличчя і рівний голос (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)