покаянний
ПОКАЯ́ННИЙ, а, е.
Який містить у собі покаяння; сповнений каяття.
Панич читав, читав і читав святу книжку. З покаянних канонів він перейшов до хвалебних акафістів (А. Кримський);
Я обіцяв конче щось дати для одної з перших трьох книжок журналу – і, звичайно, нічого не дав. Доведеться писати покаянного листа (М. Коцюбинський);
// Який виражає або свідчить про покаяння, каяття.
[Річард:] Та невже він дума, що я просив би вибачення в нього? [Джонатан:] Він покаянних слів не зажадає (Леся Українка);
// Перейнятий покаянням, каяттям.
Покаянний грішник; Немає двох Шевченків: незламного і покаянного. Є один Шевченко – борець до кінця (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)