покотом
ПО́КОТОМ, присл.
1. Один біля одного, без певного порядку.
На полу .. покотом лежали скулені од холоду троє дітей (С. Васильченко);
Спати полягали [подорожні] всі покотом на сіні у повітці (В. Гжицький).
2. розм. По всій поверхні, на всьому протязі, без перерви; суцільно.
Покотом лежали незаймані густі родючі ниви (Я. Качура);
Тихо поко́том лежало кругом многоцвітнеє поле (П. Тичина);
// Підряд, одного за одним.
Покотом же косило тоді дітей – з вулиці в вулицю (Є. Кротевич).
3. також із прийм. за, діал. Усі разом.
Вони так і заплакали покотом (Ю. Федькович);
Жінки, діти, чоловіки і старці, всі за покотом виринули з села, щоби не дати панові заняти [ зайняти] пасовиська (І. Франко).
4. розм., рідко. Котячись.
– То покотом, то поповзом, то підскоком таки якось доп'ялась [пані] до порога (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)