полон
ПОЛО́Н, у, ч.
1. Відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій; перебування в такому стані.
Місто взято, цар в полоні. Що за славна перемога! (Леся Українка);
У вирі війни між усякими людьми жив і терся Круп'як, зазнав тягар війни і ганьбу полону (М. Стельмах);
І сказав він [Ігор]: – Браття і дружино! Нам миліша смерть, аніж полон! (Н. Забіла).
2. перен. Залежність від кого-, чого-небудь, підпорядкованість комусь, чомусь; перебування в такому стані.
Михайло й сам не помітив, як потрапив у полон до .. дівчини (Ю. Збанацький);
Сиділи солдати в полоні уяв... І пісня вчувалася їм колискова... (І. Нехода);
Очі вже розплющились, але мозок ще був у полоні тяжкого сну (С. Голованівський).
3. збірн., заст. Полонені.
За річкою вогні горять, Там татари полон ділять (з думи).
Бра́ти (захо́плювати) / взя́ти (захопи́ти) в поло́н див. бра́ти.
◇ (1) Вавило́нський (єги́петський) поло́н, книжн. – рабство, неволя, пригнічення, підневільне життя.
І знов настав єгипетський полон, та не в чужій землі, а в нашій власній (Леся Українка);
– Роз'єднаність і хатокрайство тримають нас, Іване, в єгипетському полоні шляхти та єзуїтів (Валерій Шевчук);
Згадки у багатовіковій історії єврейського народу про його підневільне існування, про “полон вавилонський”, чи “полон єгипетський” не лише міцно вкарбувалися в історичній пам'яті цього народу, а й стали поняттями прозивними в загальносвітовій культурі (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)