понтон
ПОНТО́Н, а, ч.
1. Плавуча споруда (найчастіше плоскодонне несамохідне судно) з прямовисними бортами й обтічною носовою частиною, що використовується як опора для понтонних мостів, плавучих підйомних кранів, копрів та як засіб переправи.
Вузький міст пролягав через Рейн. Пукаті понтони насилу втримували на собі тонкий настил, що прогинався під вагою машин, танків і гармат (П. Загребельний);
Наші вже до правого [берега] пристали. І окопались там і залягли, по шанцях ворога вогонь відкрили. На поміч їм – понтони попливли щосили... (П. Тичина).
2. Наплавний міст.
Розшукав [Хома] їх уже за рікою, серед маси різних підрозділів, які, перехопившись по тільки що наведеному понтону, на деякий час змішалися (О. Гончар);
Я .. Дунайські наводив понтони... Полями угорськими брів... (М. Рудь).
3. спец. Пристрій, засіб для піднімання затоплених суден.
Поруч ціла шерега рятівних приладів – круги, шлюпки, понтони... (І. Багмут);
Під корпусом затонулого судна в ґрунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний стальний рушник. Кінці рушників були прикріплені до понтонів, навмисно затоплених біля криголама (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)