пообіцяти

ПООБІЦЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., що, з інфін. або спол. що і без дод.

Дати обіцянку кому-небудь зробити щось або дати що-небудь.

Пообіцяти одному, а дати другому – це не личить (Панас Мирний);

Нарешті Катруся якось втихомирилася та й пообіцяла прийти на вечорниці (Н. Кобринська);

Дідусь пообіцяв мені, що візьме з собою в ліс по тички (М. Томчаній);

Бенедикт пообіцяв двадцять гривень тому, хто знайде або викаже Людомира (А. Хижняк);

// Запевнити когось у здійсненні чого-небудь; висловити передбачення про здійснення чогось.

– Від чого помер мій тато? – поцікавився Геннадій. – Зараз проясниться! – пообіцяла жінка неприязно (І. Волошин);

– А я, може, їх [внуків] і не дочекаюся. – Дочекаєшся! – пообіцяв батько (М. Стельмах);

// Висловити погрозу.

– До командира веди, бо так гранатою і торохну, – пообіцяв Чумаченко (Григорій Тютюнник);

– Мехтодій Мехтодійович послав його [Кембета] к чорту й пообіцяв послати ще далі (Ю. Яновський).

Значення в інших словниках

1. пообіцяти — пообіця́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. пообіцяти — -яю, -яєш, док., перех., з інфін. або спол. що і без додатка. Дати обіцянку кому-небудь зробити щось або дати що-небудь. || Запевнити когось у здійсненні чого-небудь; висловити передбачення про здійснення чогось. || Висловити погрозу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пообіцяти — ОБІЦЯ́ТИ (зобов'язуватися зробити щось, діяти певним чином), ОБІЦЯ́ТИСЯ розм.; НАХВАЛЯ́ТИСЯ розм. (хвастовито); ОБІЩА́ТИ розм., ОБІЩА́ТИСЯ заст., розм., ОБРІКА́ТИ заст., ОБІЦЮВАТИ діал., ПРИРІКА́ТИ діал., ПРИОБІ́ЦЮВАТИ діал. — Док.  Словник синонімів української мови
4. пообіцяти — ПООБІЦЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех., з інфін. або спол. що і без додатка. Дати обіцянку кому-небудь зробити щось або дати що-небудь.  Словник української мови в 11 томах
5. пообіцяти — Пообіця́ти, -ця́ю, -єш гл. = пообіцятися.  Словник української мови Грінченка