поперти
ПОПЕ́РТИ, попру́, попре́ш, док., фам.
1. Рушити нестримно в якому-небудь напрямку.
Як же почула скотина кров, як заревуть, .. декотрі, позадиравши хвости, чкурнули в степ, а другі так і поперли на людей (О. Стороженко);
Дворецький, пустивши двері, попер, як вітер, нагору (Панас Мирний);
Крутнув Іван... Хрокнув трактор, здригнувсь і попер... (Остап Вишня);
// Швидко й буйно почати рости (про рослини).
Бур'яни поперли. Як попер спориш, як попер із землі подорожник! (Остап Вишня);
// Наступати швидко, нестримно (про пори року).
– Поперла весна, кажеш? – Поперла. – Як розіллється, всіх бандюків нам із лісу повиганяє (О. Гончар);
// у сполуч. із запереч. част. не з прийм. проти, перен. Не бути в змозі перебороти що-небудь.
– Цифри .. – велике діло! Ніяка критика проти них не попре (Ю. Збанацький);
– Ну, що я вам говорив, Даниле Микитовичу? .. Проти фактів не попреш... (В. Кучер).
2. кого, що. Штовхнути кого-небудь кудись.
– Хто увійде ненароком у волость, то так кулаками в спину й попре [писар] через двері та в двір (І. Нечуй-Левицький);
Тимко згріб у обидві руки тільняшку, ривком сіпнув до себе і, не давши опам'ятатися, щосили попер [хлопця] у двері (Григорій Тютюнник);
// перен., заст. Бути причиною спрямування в певний бік чиїх-небудь дій, учинків, інтересів і т. ін.
Не одразу приголомшена живість та прудкість характеру попре його до злого (І. Франко).
3. кого, що. Погнати кого-небудь кудись, змусити перейти в інше місце.
– Я вас всіх у тюрму запру... на Сибір попру! (Панас Мирний);
Є чутка, що нас звідціль знову попруть кудись із батальйоном (С. Васильченко);
// Наступаючи, змусити противника тікати.
Пригадали [солдати] перші дні та місяці війни, коли “він” [ворог] пер і пер, – здавалося, не було йому впину. А потім “його” поперли і вже справді впину не було... (С. Журахович);
// Вигнати з місця роботи, служби кого-небудь.
Якби б я їй [думі] служив тепер, Мене б Проценко геть попер (В. Самійленко).
4. що. Потягши що-небудь, змусити зрушитися з місця.
– Послинив [я] сковану руку, щоби тим легше з неї сховзлося [зсковзнулося] залізо. Як попер, так воно й сховзлося (І. Франко);
// перен. Потягти кого-, що-небудь кудись.
Чи він не встерігся, чи тим що зайве випив, – вхопила вода човен з необережним дідом та й поперла в шум на саму бистрину (І. Нечуй-Левицький);
Здоровенний шуліка ухопив курча, а за ним потяглися угору і .. курчата з квочкою, бо зв'язані були міцно: так усіх і попер шуліка (з переказу);
// безос.
– Підставив драбину, поліз .. (А колодку з роєм держу!) – Трісь! – та як поперло, як поперло, так .. сажнів з п'ять, ноги вгорі, а голова внизу, летів, як яструб (Остап Вишня);
// Протяжно, голосно заспівати.
[3-й голос:] В семінарськім хорі сам Тарас як попре горою: го, го, го (І. Нечуй-Левицький).
5. що і без прям. дод. Кинути з силою в кого-, що-небудь чимсь.
Він підскочив, кишнув і, ухопивши грудку глини, попер її у тин (Панас Мирний);
Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей (І. Нечуй-Левицький);
// Ударити кого-небудь, потягти чимсь.
– Я коло хати такого мазання мала, що ще й досі болять мене, любко, руки й ноги, а крижі як перебиті, неначе хто бучком попер... (М. Коцюбинський).
◇ (1) Про́ти пра́вди не попре́ш – справжнього стану речей приховати не можна.
– Я, каже, .. тепер знаю, що тільки з червоним прапором нас прийме народ .. Проти правди не попреш (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)