попертися
ПОПЕ́РТИСЯ, попру́ся, попре́шся, док., фам.
1. Рушити нестримно в якому-небудь напрямку.
Нові купи [монголів], невважаючи на новий град каміння, поперлися в вивіз (І. Франко);
– Цікава дуже ти [бджола], нічого не минеш, Усяку квіточку перебереш, І треба, і не треба, Коли б змогла, поперлась би до неба (Л. Глібов);
Все забув [Сопкін], одмахнувся рукою од сусіда і, штовхаючись на всі боки ліктями, з червоним, радісним обличчям, поперся попід стінкою до Ясочки (С. Васильченко);
// Піти куди не слід або коли не слід.
Біля контори будівельного відділу – ні душі. – Чого я поперся в таку пору? – з докором запитав себе Мухтаров (Іван Ле);
– Мені уліво трішки взять – і якраз доріжкою до млина дійти, а я вправо поперся (Григорій Тютюнник);
// Пройти куди-небудь нахабно.
Німець поставив карабін і поперся за стіл, навіть не скинувши шапки (Григорій Тютюнник).
2. Добре напружитися, докласти великих зусиль, роблячи що-небудь.
Щоб таку велику ногу, та й такі великі онучі .. пропхати крізь горішній отвір халяви, то треба було добре попертися (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)