поперти
Попе́рти, -пру, -реш
гл.
1) Напереть. Прожогом вискочили козаки і поперли на ляхів. Стор. МПр. 122.
2) Побѣжать. Як почув се циган, як попре додому, і чобіт не набув. Драг. 192.
3) Швырнуть. Да з словом сим на їх поліном і попер. О. 1861. IV. 62.
4) Потащить. Шуліка ухопив курчя, а за ним потяглись угору і останні курчята з квочкою, бо звязані були міцно: так усіх і попер шуліка. Чуб. II. 529.
Словник української мови Грінченка