попик
ПО́ПИК, а, ч., зневажл.
Те саме, що піп.
Хто не знає, що попи все Звикли на дурницю? Сповідав раз їден попик Грішну молодицю (С. Руданський);
Якийсь обскубаний попик у потертій рясі, з білим, аж зеленим від старості волоссям править службу (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)