попик
ПО́ПИК, а, ч., зневажл. Те саме, що піп.
Хто не знає, що попи все Звикли на дурницю? Сповідав раз їден попик Грішну молодицю (Рудан., Співомовки, 1957, 5);
Якийсь обскубаний попик у потертій рясі, з білим, аж зеленим від старості волоссям править службу (Кучер, Голод, 1961, 291).
Словник української мови (СУМ-11)