постригатися

ПОСТРИГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОСТРИ́ГТИСЯ, ижу́ся, иже́шся, док.

1. перев. док. Підрізати або зовсім зрізати собі волосся; дати постригти себе.

– Ти чого патлатий? Постригтись треба... (М. Шеремет);

В районний центр із Слободи Прийшли постригтись два діди (С. Воскрекасенко).

2. перев. у сполуч. зі сл. у ченці, у черниці і т. ін., церк. Приймаючи постриг, ставати ченцем (черницею).

– Чи не в ченці, часом, гадаєш постригатися? – жартують було [робітники] (М. Коцюбинський);

За вечірнім чаєм Ватя сказала батькові й матері, що хоче їхати в Лебединський монастир і постригтись в черниці (І. Нечуй-Левицький);

На довершення всього, як грім серед ясного неба, виявилось, що Неля задумала постригтися в монашки (Ірина Вільде).

3. у кого, перен. Ставати ким-небудь, добровільно приймаючи на себе чиїсь обов'язки.

– Погуляю який там рік або два, поки вишукаю багатшу попівну та кращу парафію; а там – пострижуся... Нам один шлях! (Панас Мирний);

Пострижемося ж у лакеї Та ревносно в новій лівреї Заходимось царів любить (Т. Шевченко).

Словник української мови (СУМ-20)