правдолюбець
ПРАВДОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч.
Те саме, що правдолю́б.
Там [у Москві] правдолюбця Толстого сліди І Грибоєдова сміх невгасимий (М. Рильський);
Бо ж у цьому й справді вищий клас: зарубаю правдивий твір не тому, що він правдивий, що в ньому правда неприємна, неповна чи “не та” (це й підмайстри критичного цеху вміють), а тому, що твір, мовляв, фальшивий, що він проти правди грішить. Ось і один з рецензентів, ставши в позу полум'яного правдолюбця, звинуватив автора у фальші (Б. Харчук);
Та буде завтра вигідніше хвалити й прославляти мене, терехівського обивателя, ви кожен мій ніготь словом барвистим вилижите [вилижіть]! А ви, правдолюбці, оборонці щастя людського? (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)