правління
ПРАВЛІ́ННЯ, я, с.
1. Час, період, протягом якого певна особа здійснює верховну владу над ким-, чим-небудь.
Правління Людовіка XIV було часом найбільшого розквіту королівського самовладдя (абсолютизму) у Франції (з навч. літ.);
Прокопій жив в епоху правління імператора Юстініана І (з наук. літ.);
// рідко. Апарат, який здійснює керівництво державою.
– То хай буду знати, хто там у них у правлінні засяде: чи наші приятелі, а чи вороги. – Друзі будуть, товаришу Хаєцький, – заспокоює Хому Воронцов. – Демократичні уряди (О. Гончар);
Він, Василь Кочубей, з 1694 року настановлений генеральним суддею, себто другою людиною гетьманського правління (Г. Колісник);
// Форма керівництва.
Боярське правління;
Князівське правління;
Самодержавне правління;
Президентське правління;
Парламентське правління.
2. Виборний орган, що керує якоюсь установою, організацією, підприємством і т. ін.
Спираючись на договір між обома організаціями, правління профспілок поставило перед Зілінським вибір: або вийти з товариства власників, або додержуватись пунктів договору (Ірина Вільде);
[Вітровий:] Як повернувся з армії, вибрали мене в правління (О. Корнійчук);
// Члени виборного керівного органу.
Стемніло. Зійшлися до хати Сусіди, правління, рідня (С. Олійник);
// Приміщення виборного керівного органу.
3. У дореволюційній Росії – назва деяких адміністративно-поліційних установ.
– В метриках в вас нема ніякого ладу .. От, може, приїде до вас столоначальник з правління на ревізію (І. Нечуй-Левицький);
На полудень добралася баба до волосного правління, добилась до самого старшини (М. Стельмах);
Всіх розпоряджень губернського правління я не маю права одмінити, але тут міг би помогти вам... (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)