прикорень
ПРИ́КОРЕНЬ, рня, ч.
1. Частина стовбура біля кореня.
Дерево здригнулося від гілля до самого прикорня, гойднулося і покірно віддало йому [вітрові] кілька гілок одразу (Г. Епік);
// Залишок від зрізаного або зламаного дерева; пеньок.
Він біг так, що коли вскочив у село, то кози, що паслися на вигоні, повиривали прикорні, і двох із них знайшли після цієї події аж у сусідньому селі (Григорій Тютюнник).
2. Частина стебла трав'янистої рослини біля кореня.
Остап із замахом бере широку ручку [коси], рівно кладе покіс. Доводиться брать високо, бо прикорень у воді (К. Гордієнко);
Бережно підводили [жінки після градобою] кожну стеблину, підсипали її в прикорні перенесеною з лісосмуги свіжою землею (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)