примучити

ПРИМУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого і без дод., розм.

1. Замучити.

– Ох, був і я колись таким вигадником, поки літа не приборкали та проклята неволя не примучила! (П. Куліш).

2. Підкорити, завоювати.

Буду як імператор римський, або мене не буде. Хоч би я мав киян болгарами, а болгарів [болгар] киянами примучити – примучу (Б. Лепкий);

Так, – рече далі Ромул, – Аттілі неважко примучити собі Мідію, й Парфію, й усю Персію. Ратна сила його така, що ніхто супротиву їй стати не зможе (І. Білик).

Значення в інших словниках

1. примучити — приму́чити дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. примучити — -чу, -чиш, док., перех. і без додатка, розм. 1》 Трохи намучити. 2》 Замучити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. примучити — ПРИМУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і без додатка, розм. 1. Трохи намучити. 2. Замучити. — Ох, був і я колись таким вигадником, поки літа не приборкали та проклята неволя не примучила! (П. Куліш, Вибр., 1969, 81).  Словник української мови в 11 томах
4. примучити — Приму́чити см. примучувати.  Словник української мови Грінченка