примучений
ПРИМУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до приму́чити;
// приму́чено, безос. пред.
Примучено його на тілі (Сл. Б. Грінченка);
А до того ще й тяжка вага гіркого життя тебе придавила: податками тебе примучено, важкою працею прикручено, землею-матінкою обділено!.. (Панас Мирний).
2. у знач. прикм. Змучений.
– Взагалі ж, – продовжував Франко, – останні ваші поезії багато чим нагадують Шевченкові. В них той же голосний та страшний стогін примученої душі (М. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)