примітка
ПРИ́МІТКА, и, ж., заст.
Прикмета.
У нас примітка така: вгадуєш, як сонце заходить, – коли червоно – буде вітер (Сл. Б. Грінченка);
Подивиться [баба], які примітки на небі: чи ясні зірки – то то вже на мороз; чи торгають – то на вітер; чи з вухами місяць – то вже на люту зиму (Дніпрова Чайка).
ПРИМІ́ТКА, и, ж.
1. Короткий запис, що є поясненням до якогось тексту.
Я хочу сказати про один прийом, який гостро й категорично засуджує К. І. Чуковський: примітки в самому тексті (М. Рильський);
Переклад як переклад, але всіх обурили примітки до тексту (П. Колесник).
2. Додаток до якого-небудь твору, що містить у собі пояснення до нього або відомості про його автора.
Прикро вдарили нас у Вашій примітці до статті Лук[іяновича] слова про те, що Драгоманов “смертельно хорий” (Леся Українка);
Знаючи, що тогочасний російський читач з творчістю Франка був майже не знайомий, Грабовський у примітці до перекладу подає стислу характеристику життя і творчості письменника (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)