проклятущий
ПРОКЛЯТУ́ЩИЙ, а, е, розм.
1. часто лайл. Який (якого) проклинають, особливо жорстоко засуджують, особливо сильно ненавидять; ненависний.
Вона справді виплакала очі, живучи в тій проклятущій хаті з сином, лютим змієм, і невісткою, гадюкою (Ганна Барвінок);
[Бичок:] Ні, вже зарік дам, доки віку мого: не залицятися до того проклятущого зілля, до гаспидських молодиць (М. Кропивницький);
// у знач. ім. прокляту́щий, щого, ч.; прокляту́ща, щої, ж. Людина, яку проклинають, особливо жорстоко засуджують, особливо сильно ненавидять.
О, прокляття проклятущим – за нелюдяність, за зло! (П. Тичина);
// Який викликає велике роздратування, досаду, надзвичайно сильно докучає кому-небудь.
Я був бідний сільський хлопець і ніколи ще на своїм віці не мав олівця, все мусив писати тим проклятущим гусячим пером, котре так страшно капало, бризкало і порскало під натиском моєї руки (І. Франко);
Трохим Іванович ладний був задушити проклятущого пса, який завдав йому стільки хвилювання (А. Шиян);
З дому грошей надсилали все менше й менше: все забирала проклятуща хвороба Василя Опанасовича (О. Полторацький).
2. рідко. Те саме, що запе́клий 2, 3.
– А що, одігріли змію біля свого серця! – гукали перші [селяни] .. – Хто ж знав, хто гадав, що таке каторжне задасться, таке проклятуще зародиться? – казали ті, що йняли віри [Марині] (Панас Мирний);
[Явдоха:] А очі у нього, – я таки придивилась, – прямо проклятущі! (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)