проречений
ПРОРЕ́ЧЕНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до проректи́.
– Безсмертніш, як ми, завважаєш себе? Покинь сю заблуду, шалений! Час грізний відплати спіткає й тебе, Писанням святим проречений (П. Грабовський);
// проре́чено, безос. пред.
Було ж їй [Іспанії] зір опечено, щоб правді не дивилась; було їй злобно речено, щоб кров'ю затопилась. Чи речено, проречено, а тільки: що за милость! (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)