проречистий
ПРОРЕ́ЧИСТИЙ, а, е, заст.
Те саме, що красномо́вний.
Був він [цар] на язик проречистий, вимовний (І. Франко);
Потоки проречистої, пишної хвали В новому дитирамбі [дифірамбі] потекли (М. Рильський);
Вони були похмурі, скоса дивилися на решту присутніх і лише з Рідкодубом та Карасем привітно, з проречистими усмішками віталися за руку (І. Кириленко);
Глянь з високості на сі піраміди! В них кожний камінь – проречистий свідок муки народу твого (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)