проречений

ПРОРЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проректи́.

— Безсмертніш, як ми, завважаєш себе? Покинь сю заблуду, шалений! Час грізний відплати спіткає й тебе, Писанням святим проречений (Граб., І, 1959, 305);

// проре́чено,

безос. присудк, сл. Було ж їй [Іспанії] зір опечено, щоб правді не дивилась; було їй злобно речено, щоб кров’ю затопилась. Чи речено, проречено, а тільки: що за милость! (Тич., І, 1957, 283).

Значення в інших словниках

1. проречений — проре́чений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. проречений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до проректи. || проречено, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. проречений — ПРОРЕ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до проректи́. – Безсмертніш, як ми, завважаєш себе? Покинь сю заблуду, шалений! Час грізний відплати спіткає й тебе, Писанням святим проречений (П. Грабовський); // проре́чено, безос. пред.  Словник української мови у 20 томах