прочухан
ПРОЧУХА́Н, а, ч., розм.
1. Покарання побоями.
Це [любов до свого народу] єднало нас. і тому взаємна дружня приязнь не суперечила взаємному словесному прочуханові (Б. Антоненко-Давидович);
– Ух! – каже [Тур], здригнувшись. – Братику, мені не знать що показалось... Проклятий прочухан зачинає кидати мене в трясцю (П. Куліш);
– Що ж ти мовчиш, як питають? Чи, може, схотів прочухана?.. (М. Зеров);
Мати – це мати, а батько – не тільки доброта, любов і тяжкий труд, а й невблаганна совість, і суворість, і добрий прочухан (О. Ільченко);
// Бій, пов'язаний з великими втратами.
Табір був укріплений хіба ж так! Мабуть, тут набиралися сил есесівські головорізи, оклигуючи після прочуханів на Східному фронті (П. Загребельний).
2. перен. Сувора догана, дорікання.
[Анна:] Спізнилась знов! Ну, буде прочухан... (І. Кочерга);
Ніби випадково передав [Кузьмін] їй того віршика в книзі.. і мовчки пішов з бібліотеки. Кілька днів не заходив – боявся прочухана (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)