пук
ПУК, а, ч.
Те саме, що пучо́к 1, 2.
Пук різок лежав серед хати (Панас Мирний);
Пук сонячних стріл випорснув з-за крайнеба (Ю. Яновський);
Вранці, щойно Горошко прокинувся, в вічі йому вдарили відскалки сонця, що густим пуком били з води (М. Івченко);
Жовтий вогник спалахнув у грудях блідого чоловікай раптом виштовхнув цілий пук слів (В. Винниченко);
На площі Фнтернаціоналу він купив у кіоску, своїм звичаєм, пук газет і, відійшовши, завмер з несподіванки (В. Підмогильний);
* У порівн. В балці хутір визирав зеленим дахом із червоного, як величезний пук калини, вишневого садка (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)