підголосок
ПІДГОЛО́СОК, ска, ч., розм.
1. У співах – голос (звук) вищого тону, який підтримує або підсилює основний голос (звук).
Композитор [Л. Ревуцький] нерідко оточує провідну мелодію мереживом своєрідних підголосків (з наук. літ.);
– Не можуть, ну не можуть. Ні підголоска взяти, ні басувати. – Чи вам медвідь [ведмідь] на вухо наступив? (Г. Хоткевич);
// Співець, який вторить тому, хто веде основну мелодію.
Поліфонічні пісні, як правило, починає один виконавець-заспівувач. Після заспіву разом з хором вступає підголосок (з наук. літ.);
– Що воно ото за підголоска виводить, не розбереш – хлопець чи дівчина? – То так виводить мій Тарас, – обізвався Григор Шевченко, що сидів у гурті (С. Васильченко).
2. перен. Безпринципна людина, що догідливо повторює чиїсь думки, судження.
– Ти мені ці теревені не торочи. От настренчили куркульські підголоски... Досить щоднини кланятись в ноги за свою кривавицю: зореш поле – відробляй, привезеш яку там копу – відробляй. (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)