радця
РА́ДЦЯ, і, ч., заст.
Радник (у 2 знач.).
Міста, які одержували магдебурзьке право, звільнялись з ряду питань від управління і суду великокнязівських або королівських намісників – воєвод і старост. Їх компетенції переходили до магістрату – ради на чолі з війтом. Рада складалася з радців (обраних міщанами) і бурмистрів (обраних з-поміж радців) (з навч. літ.);
Радця посольства.
Словник української мови (СУМ-20)