радця
РА́ДЦЯ, і, ч., заст. Радник (у 2 знач.).
Міста, які одержували магдебурзьке право, звільнялись по ряду питань від управління і суду великокнязівських або королівських намісників — воєвод і старост. Їх компетенції переходили до магістрату — ради на чолі з війтом. Рада складалася з радців (обраних міщанами) і бурмистрів (обраних з-поміж радців) (Іст. УРСР, І, 1953, 127);
Радця посольства.
Словник української мови (СУМ-11)