разити
РАЗИ́ТИ, ражу́, рази́ш, недок., кого, що.
1. Робити рани зброєю, убивати, знищувати (ворога).
Їх [оборонців] .. стріли смертельно разили монголів і стримували їх від наближення (І. Франко);
Наливайко відчув надійну праву руку й, перехилившись у сідлі, без промаху разив ошелешених жовнірів (Іван Ле);
Меч .. разив поганців направо й наліво (О. Довженко);
// перен. Непримиренно ставлячись до кого-, чого-небудь, нещадно викривати, піддавати гострій критиці.
Разити паліїв війни (з газ.).
2. діал. Вражати. (див. вража́ти¹).
Шелест шовків, мірний стук соток кроків, грім музики з галереї, блиск ламп .. і сотень молодих очей – усе це тепер разило його, непокоїло й мучило (І. Франко);
Я доволі завчасу почула, що моя врода симпатична, та що я можу вважатись “доброю партією” .. Пізніше ставало це мені прикро й важко, а часом просто разило й ображало (О. Кобилянська).
3. діал. Уражати, осліплювати (про яскраве світло).
Лагідне зеленковате [зеленкувате] світло вдарило Іванові в очі, але не разило їх зовсім (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)