розрізнений
РОЗРІ́ЗНЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розрізни́ти².
Народи наші бували адміністративно розрізнені (М. Рильський);
З розрізнених, розшарпаних у боях частин уже стали на очах виростати першокласні бойові корпуси (О. Гончар).
2. у знач. прикм. Який не має зв'язку з іншими; роз'єднаний, поодинокий.
В лісах ще зустрічалися розрізнені загони колишньої польської армії (С. Чорнобривець);
Згадка про батька живим докором в'їдалась в розрізнені течії думок [Дмитра] (М. Стельмах);
Вдалині чути звуки скрипок, удари бубна, різноманітний гамір, розрізнені вигуки, співи (О. Полторацький);
// Який здійснюється не зв'язаними між собою окремими групами людей.
Стихійні, розрізнені виступи селян не могли досягти своєї мети (з наук. літ.);
// Позбавлений внутрішньої єдності, цілісності.
Шаула намагався з'єднати свої розрізнені сили (Іван Ле);
Розрізнений колектив почав складатися в один кулак (Ю. Збанацький).
3. у знач. прикм. Який не становить комплекту; в якому немає окремих частин, примірників.
Зразу наткнувся [Лімбах] на руські брошури та розрізнені річники старих часописей [часописів] 50-их та 60-их років (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)