рудий
РУДИ́Й, а, е.
Червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь).
Зокола хата [Мотрі] обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько (Панас Мирний);
Вони побачили високий обеліск з рудого граніту (З. Тулуб);
Слинько мовчки простягнув до інженера склянку, наполовину наповнену рудою .. рідиною (Ю. Шовкопляс);
Спрагле полотно стікало тінню по рудій долівці (В. Стус);
// у знач. ім. руда́, до́ї, ж.
[Кум:] Людська крівця – не водиця, розливати не годиться. [Люди:] Так, так. – Руда – не вода (С. Васильченко);
// З волоссям, шерстю або шкірою такого кольору.
– Ой гоп гопака, Полюбила козака, Та рудого, та старого – Лиха доля така (Т. Шевченко);
Стоять [козаки] біля коней, держачи їх за поводдя. А бо дуже руді з кучерявими бородами, або чорні, безвусі (В. Винниченко);
І тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі (О. Донченко);
// З веснянками, рясним ластовинням.
Руде обличчя масно світилося (В. Кучер);
Закурив [Григорій] .. Його руде обличчя наливалося кров'ю, і творчо, по-дитячому світилися зіниці (М. Хвильовий);
// у знач. ім. руди́й, до́го, ч.; руда́, до́ї, ж.;
// руда́, до́ї, ж., розм. Лисиця.
П'ять-шість, а подекуди й більше сліпих лисенят приводить руда в березі-квітні (з наук.-попул. літ.);
// Який зробився бурим, втративши свій попередній колір.
Це було якесь руде сукно, місцями попрориване (Л. Мартович);
Вітер холодний Виє, гуде – Зносить із дерева Листя руде (П. Тичина);
Ріжем сосни руді Од того проклятого року [1986] (І. Драч).
◇ А́ні (ні) рудо́ї ми́ші див. ми́ша;
Як (мов, ні́би і т. ін.) руда́ ми́ша (миш) [зимо́ю] див. ми́ша;
(1) Як руда́ миш (д) див. ми́ша.
Словник української мови (СУМ-20)