рурка
РУ́РКА, и, ж., розм.
Те саме, що тру́бка.
Старі котли, забиті рурки, погнуті клапани тремтять від напруження (В. Еллан-Блакитний);
Телефон задзвонив. .. Вона [Катруся] взяла до вуха рурку й сказала: Я слухаю (М. Хвильовий);
Телефоніст в кутку, притиснувши рурку плечем до вуха, щось швидко записував (Н. Рибак);
* Образно. Вхопивши тіло без голови, я гукнув у порожню рурку шиї: – Скажи мені, де мій кат (В. Стус);
// Те саме, що руло́н.
Перед очима в мене встала його хата, закидана ванночками, кліше, об'єктивами, фотографіями, наклеєними і в рурках... (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)