русалка
РУСА́ЛКА, и, ж.
За народними повір'ями – казкова водяна істота в образі гарної дівчини з довгими розпущеними косами й риб'ячим хвостом; водяна німфа.
– І русалки, й мавки – все з нехрещених дітей... По полях, по лісах, по водах живуть... І скрізь таке, що його й не бачиш, а воно живе... От диво! (Б. Грінченко);
Здається, не здивувалася б Ганна, якби раптом збурунилась вода і з-поміж латаття стали вихоплюватись на берег одна за одною голі русалки і, гріючись при місяці, стали б розчісувати свої довгі розпущені коси (О. Гончар);
Близькі до вампірів і перевертнів русалки. Древній корінь цього слова “рус”, означає і кров, і взагалі червоний колір (з газ.);
* У порівн. Чепурні берези маяли на вітрі, як русалки, зеленими косами (М. Коцюбинський);
– Та се довгокоса мавочка, – ласкаво промовив Палій, гладячи Онисю по головці. – Та й коса ж! Чисто русалка! (Д. Мордовець);
Тарас заплющив очі .. Над ним постали верби – русалками, спочешуть коси, вдивляючись у дзеркало нічного ставу... (Василь Шевчук).
(1) Лісова́ руса́лка – те саме, що ма́вка 1.
Далекий чарівний сміх зовсім завмер, наче вони своїм криком сполошили .. пестливу лісову русалку (Яків Баш).
Словник української мови (СУМ-20)