самолюбний
САМОЛЮ́БНИЙ, а, е.
1. Який відзначається самолюбством.
Олеся знала, що він самолюбний, хоч на взір ніби й апатичний та млявий (І. Нечуй-Левицький);
// Сповнений самолюбства.
Вуйко Дорко чоловік уже не молоденький, уміє панувати над собою. Холодним розумом, мов морозом, в'ялить самолюбні почування і ясним поглядом дивиться на гостей (О. Маковей).
2. Пройнятий егоїзмом.
Часто бачив смутний чоловік, які дрібні й самолюбні розмови навкруги, і він не любив приставати до тих розмов (В. Самійленко).
Словник української мови (СУМ-20)