самолюбний

САМОЛЮ́БНИЙ, а, е.

1. Який відзначається самолюбством.

Олеся знала, що він самолюбний, хоч на взір ніби й апатичний та млявий (Н.-Лев., III, 1956, 135);

// Сповнений самолюбства.

Вуйко Дорко чоловік уже не молоденький, уміє панувати над собою. Холодним розумом, мов морозом, в’ялить самолюбні почування і ясним поглядом дивиться на гостей (Мак., Вибр., 1954, 23).

2. Пройнятий егоїзмом.

Часто бачив смутний чоловік, які дрібні й самолюбні розмови навкруги, і він не любив приставати до тих розмов (Сам., II, 1958, 226).

Значення в інших словниках

1. самолюбний — самолю́бний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. самолюбний — див. пихатий  Словник синонімів Вусика
3. самолюбний — -а, -е. 1》 Який відзначається самолюбством. || Сповнений самолюбства. 2》 Пройнятий егоїзмом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. самолюбний — САМОЛЮ́БНИЙ, а, е. 1. Який відзначається самолюбством. Олеся знала, що він самолюбний, хоч на взір ніби й апатичний та млявий (І. Нечуй-Левицький); // Сповнений самолюбства. Вуйко Дорко чоловік уже не молоденький, уміє панувати над собою.  Словник української мови у 20 томах
5. самолюбний — ЕГОЇСТИ́ЧНИЙ (який дбає тільки про себе, власні інтереси; сповнений егоїзму), СЕБЕЛЮБНИЙ, САМОЛЮ́БНИЙ. — Творчість, — кажу я, — поняття егоїстичне й навіть егоцентричне в своїй глибокій суті. (Нині я так не думаю!) (Ю.  Словник синонімів української мови