свояк
СВОЯ́К, а́, ч.
1. Брат дружини.
[Денис:] Мокрина таки трохи чи не з рідні нам, бо брата мого у других, Ригорія Шапувала, свояк та держав її небогу, Петрову дочку... (М. Кропивницький);
// Чоловік жінчиної сестри.
Згодом на вогник зайшов Петро Семенович Ярошенко, свояк Галаженка. Вони одружені на рідних сестрах (з газ.).
2. діал. Родич.
Було в нашім селі кілька багатих шляхтичів, ще й тезки Довбанюкові, все Городиські, хоч і не свояки (І. Франко);
– Поклони так само нема ким пересилати – ми не кревні, ані свояки (Леся Українка).
3. розм. Своя, близька людина.
Свій свояка вгадав здалека (Номис);
– Бачу, – тут свої люди, – тремтячим голосом промовив старець. – Тхе! Знайшов своїх! – зареготав Задорожній. – Свояк обізвався!.. (П. Автомонов).
◇ (1) Своя́к з лі́вої щоки́, ірон. – нерідна, чужа людина.
[Маруся:] Сват він мені чи брат, чи яка рідня?.. [Іван:] Та так, ніби свояк з лівої щоки... (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)