свояк
СВОЯ́К, а́, ч.
1. Брат дружини.
[Денис:] Мокрина таки трохи чи не з рідні нам, бо брата мого у других, Ригорія Шапувала, свояк та держав її небогу, Петрову дочку… (Кроп., II, 1958, 437);
// Чоловік жінчиної сестри.
Згодом на вогник зайшов Петро Семенович Ярошенко, свояк Галаженка. Вони одружені на рідних сестрах (Рад. Укр., 16.V 1961, 2).
2. діал. Родич.
Було в нашім селі кілька багатих шляхтичів, ще й тезки Довбанюкові, все Городиські, хоч і не свояки (Фр., II, 1950, 85);
— Поклони так само нема ким пересилати — ми не кревні, ані свояки (Л. Укр., III, 1952, 739).
3. розм. Своя, близька людина.
Свій свояка вгадав здалека (Номис, 1864, № 7962);
— Бачу, — тут свої люди,— тремтячим голосом промовив старець. — Тхе! Знайшов своїх! — зареготав Задорожній. — Свояк обізвався!.. (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 288).
Словник української мови (СУМ-11)