сердито
СЕРДИ́ТО.
Присл. до серди́тий 2, 3.
Увійшов Сафат і сам почав говорити. Був сердитий та й говорив сердито (Л. Мартович);
Квочка з курчатами кублилась на грядках і, сколошкана, сердито квоктала та стовбурчила пір'я (М. Коцюбинський);
Собака день і ніч на всіх гарчить сердито. А що ж йому робить? Собаці треба жити (В. Симоненко);
Левко не сподівався на таке нахабство. Він сердито блимнув очима на Дзвонаря (М. Стельмах);
Оксен сердито брьохався через калюжі (Григорій Тютюнник);
Шумить протягло і сердито похмурий вітер за вікном (В. Сосюра);
Полум'я спочатку засичало, потім сердито загуло, показуючи синій язик (С. Голованівський);
// у знач. пред.
Сердито було Христі, що нема кому за неї заступитись, та нічого не зробиш! (Грицько Григоренко);
Мені стало сердито (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)