скляніти
СКЛЯНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Виділятися скляним блиском.
Твердо скляніють його [університету] високі вікна (Ю. Бедзик).
2. Набувати властивості скла.
* Образно. Нишкнучи біля вежки з півником-погодником, він слухав, як з приходом морозної ночі скляніє повітря, роблячись колючим, крихким і лунким (В. Дрозд).
3. перен. Робитися, ставати нерухомим, застиглим (про очі).
Олена підбігла до ліжка. Гарненькі голубі, як у матері, очі дитини скляніли, обличчя чорніло від задухи (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)