споконвічний
СПОКОНВІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Який існує з найдавніших часів, здавна; одвічний.
[Сінон:] Я сам з Еллади. Еллада – се ж колиска споконвічна святої волі. Правний син Еллади без рідної стихії жить не може (Леся Українка);
Пусто, безлюдно в ущелині. Лише шум потоку порушує споконвічну тишу гір (О. Гончар);
Поважно й урочисто розповідали [діди] про давнє минуле, що самі застали або що чули від таких же сивих дідів. Про гніт споконвічний, про наругу, про нелюдське знущання (А. Головко);
Я був сином степу, сином ріллі і кураю, хльостких осінніх дощів і споконвічної бідності (М. Чабанівський);
В присмерковій пісні колисковій В оповіді сивій про походи .. Він дзвенів не раз, переливався Споконвічний голубий Дунай (М. Рильський);
Фольклористи засвідчують споконвічну єдність казок з міфічними поняттями, тотемізмом (із журн.).
2. Корінний, основний (про населення певної місцевості, представників певного середовища).
Слов'яни були споконвічними жителями Середньої і Східної Європи (з наук. літ.);
Бойко – споконвічний мешканець Карпат, як і гуцул, але він дуже різниться від гуцула (Мирослав Ірчан);
// Постійний, вічний.
Созоненко загримав залізом, відчинив хвіртку, і на подвір'я боком, боком, боячись зачепити господаря, обережно втиснувся споконвічний боржник Василенко (М. Стельмах);
По двоє на одному коні, ну й ну! – реготав збоку Мефодій Кулик, споконвічний пастух, що все життя випасав .. табуни робочих верблюдів (О. Гончар);
Не віриться, що тут колись жили споконвічні наймити і бідарі (В. Кучер);
Виплавлення міді – споконвічне уральське виробництво (із журн.);
Осінній степ жив своїм споконвічним життям (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)