сполучення
СПОЛУ́ЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. сполучи́ти, сполуча́ти і сполучи́тися, сполуча́тися.
В особі Макара було дивне і рідке сполучення книжника і спортсмена (Ю. Смолич);
Природа прекрасна. Несмак не притаманний їй ні в сполученні кольорів, ні в формах (О. Довженко);
Сині очі, а волосся чорне – Сполучення, що бачимо ми рідко, – Навіки відпечатались мені У пам'яті (М. Рильський);
Сполучники, які складаються із сполучення двох і більше слів, – складені (з навч. літ.);
Не кожне сполучення слів є словосполученням (з навч. літ.).
2. Зв'язок між віддаленими пунктами за допомогою яких-небудь засобів пересування; можливість зв'язку з ким-, чим-небудь.
В гірській частині країни [В'єтнаму], яка густо заросла лісом, ріки використовувались як зручний шлях сполучення (з наук.-попул. літ.);
Знову на кілька днів перервалося сполучення з більшою частиною села, що лежала по той бік річки (Л. Смілянський);
Магістраль – головний напрям, основна лінія шляхів сполучення (з навч. літ.).
3. рідко. Те саме, що сполу́ка 1.
Нині довідатись маєш про інші властивості тілець, Про розмаїтість їх зовнішніх форм і потім – про кількість Різноманітних сполучень, у котрих ми їх зустрічаєм (М. Зеров);
Горіння – це бурхливе сполучення якоїсь речовини з киснем повітря (з наук.-попул. літ.).
△ Реа́кція сполу́чення див. реа́кція;
(1) Фразеологі́чне сполу́чення – стійке поєднання слів, що виступає в мові як єдиний неподільний і цілісний за значенням вислів.
Словник української мови (СУМ-20)