сторожкий
СТОРОЖКИ́Й, а́, е́.
1. Напружено-уважний, тривожний, зосереджений у чеканні чого-небудь (про людину); насторожений.
Переживання останніх місяців зробили її недовірливою і сторожкою (Ірина Вільде);
Віталій .. помічає, що й Тоня зараз якась не така, якась сторожка, строгіша (О. Гончар);
* Образно. Гори й долини лежали сторожкі, німі (С. Скляренко);
// Чуткий, обережний, полохливий (про тварину).
Біжать, поступаючи злегка, Газелі стрункі, сторожкі (Леся Українка);
Дика гуска – птиця вельми обережна й вельми сторожка, підкрастися до неї важко (Остап Вишня);
// Здатний швидко й легко сприймати, відчувати що-небудь (про органи слуху, нюху і т. ін.).
Сторожке Богунове вухо здалеку вловило кінський тупіт (Я. Качура).
2. Сповнений настороженості, тривоги.
Птахи та солдати ще спали сторожким сном (Л. Первомайський);
Натовпом пройшов стриманий шепіт сотні голосів, .. залягла сторожка тиша (Г. Епік);
// Який виражає напруженість, настороженість.
Весь час вона була тепер під чиїмось сторожким поглядом, що .. ніби оберігав її від Фросеньки (О. Гончар);
Не чекала [Ярина] від нього добра, не вірила йому й дивилася сторожким оком (С. Журахович);
// Стриманий, притишений (про рухи, звуки); обережний.
Василь Васильович ступав повільною і сторожкою ходою (Л. Дмитерко);
Тонкий слух хлопця перехоплює сторожкий шерех, – здається, наче хтось, скрадаючись, пробирається в чагарниках (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)