сторожко
СТО́РОЖКО.
Присл. до сторожки́й.
Припав до землі і сторожко чекав команди літній єфрейтор Бовдуляк (Ю. Бедзик);
Спав я сторожко, хоч і був дуже струджений (І. Муратов);
Тиснуться коні. Вони вже вчули чужинців, щулять вуха, сторожко витягують шиї (Григорій Тютюнник);
До кулеметної тачанки сторожко підходить Серьожка .. Страшнувато малому: коли б чого не вийшло (А. Головко);
Нишком, навспинячки крадуться люди і несміло, сторожко перекликаються (Леся Українка);
* Образно. Сонце, шукаючи броду, сторожко зупинилося посеред ріки (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)