сторожко
СТО́РОЖКО. Присл. до сторожки́й.
Припав до землі і сторожко чекав команди літній єфрейтор Бовдуляк (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 188);
Ворог міг бути на кожному кроці, і ми сторожко вдивлялися в біле поле (Багмут, Онов., 1959, 63);
Спав я сторожко, хоч і був дуже струджений (Мур., Бук. повість, 1959, 69);
Тиснуться коні. Вони вже вчули чужинців, щулять вуха, сторожко витягують шиї (Тют., Вир, 1964, 494);
До кулеметної тачанки сторожко підходить Серьожка.. Страшнувато малому: коли б чого не вийшло (Головко, Літа.., 1956, 4);
Нишком, навспинячки крадуться люди і несміло, сторожко перекликаються (Л. Укр., IV, 1954, 243);
*Образно. Сонце, шукаючи броду, сторожко зупинилося посеред ріки (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 504).
Словник української мови (СУМ-11)