стрільба
СТРІЛЬБА́¹, и́, ж.
1. Дія за знач. стріля́ти 1 і звуки, утворювані цією дією.
Крик, галас, стрільба з гармат, мущирів і гаківниць огласився [залунав] по всій околиці (О. Стороженко);
Стрільба чулася кругом, то ближча, то віддаленіша (О. Гончар).
2. перев. мн. Навчальні, тренувальні заняття, під час яких стріляють у ціль.
Ідуть військові кораблі На гарнізонні стрільби (І. Нехода);
Курсанти пішли до мішеней, щоб побачити наслідки стрільби (І. Багмут);
– Молоді воїни, – каже майор, – добре діяли по тривозі і на стрільбах показали себе з найкращого боку (з газ.).
3. Дія за знач. стріля́ти 3 і звуки, утворювані цією дією.
[Деві:] Та славно буде! Напечем каштанів, що в мене є. Ото стрільба почнеться! (Леся Українка).
△ (1) Кульова́ стрільба́ – один з видів стрілецького спорту – стрільба зі спеціальної спортивної зброї (нарізної або пневматичної) по спеціальних мішенях на влучність; Купча́стість стрільби́ див. купча́стість;
(2) Сте́ндова стрільба́ – один з видів стрілецького спорту – стрільба з гладкоствольної (але не пневматичної) зброї шротом по спеціальних рухомих мішенях (тарілочках).
СТРІЛЬБА́², и́, ж., діал.
Пищаль (у 1 знач.).
Він зняв стрільбу, наготовив її до вистрілу (І. Франко);
Вона подає йому стрільбу грімку, Чіпляє сама ясну шаблю важку, Цілує і пестить, і щастя бажає, І, мов на музики, на бій виряджає (Леся Українка);
У старовину люди вбивали списами й стрільбами (В. Самійленко).
Словник української мови (СУМ-20)